Margot Vagabondo

На запитання, що написати про себе, мій син сказав:
— Мама.

І тут навіть нічого заперечити. Дійсно — мама. Так, я мама двох чудових синів. Дорослих синів. Це вже багато про що говорить.

Я — звичайна. Звичайна домогосподарка. Не навчалася на філологиню. Маю суто технічну освіту. Тобто — жодного зв’язку з письменництвом ніколи не було. І в намірах також.

У мене не було. А от у Всесвіту, схоже, — навпаки. Мені почали снитися сни, які не забувались. Вони залишалися, наче спогади.

Ці «спогади» тривалий час жили у мені. І от одного разу я вже не змогла їх утримувати. Бо вони якимось дивним чином виявилися не простими розрізненими снами, а цілим всесвітом.

Я знаю, що багато хто шукає у фентезі битв, крові та зовнішнього екшену. У моїх книжках ви не знайдете всього цього. Там немає описів битв, навіть якщо мова йде про війну. Мої історії для тих, кого більше цікавить інше: миттєвий рух у свідомості, у відчуттях, у сприйнятті світу, після якого вже нічого не буде, як раніше.

Мене завжди більше цікавило не «що сталося»,
а як саме це сталося. Що змінилося всередині?
Іноді це — ледь помітний порух. Іноді — зсув цілих внутрішніх пластів.

У моїх історіях містичне й звичайне переплетені. Я не можу їх розділити. Бо надприродне може проявитися в мовчанні або лише погляді, а щось буденне — стати знаком, який змінить усе.

Це не книжки про магію. Це книжки про ті тонкі миті, коли людина перестає бути такою, якою була раніше. Не тому, що хтось її навчив, а тому, що вона щось відчула. І наважилася не відвернутись.

Я не знаю, що саме ви знайдете у цих книжках і чи знайдете щось узагалі. Але якщо хоча б одна фраза відгукнеться десь у серці — чи радісною піснею, чи пронизливим болем — значить, усе було недарма.

Я не прагну вчити, переконувати чи вести.
Я просто ділюся тим, що довелося прожити.
І тим, що прийшло крізь сни.