У ті часи, коли Галактика була юною дівою, боги, наче вправні швачки, шили їй вбрання з чорного оксамиту для першої шлюбної ночі, прикрашаючи поділ міріадами зірок… Та ніч минула, а вбрання лишилося тішити своєю красою…
Всі зірки тоді були великими і яскравими. Але не могли вони жити у мирі та злагоді. Тільки те й робили, що красувалися одна перед одною: у кого світло яскравіше, а в кого світло того чи іншого кольору. Часто траплялося, що одна своїм світлом спалювала іншу, і на тому місці утворювалася чорна діра. Бувало й так, що скидали сусідку з небесного оксамиту. Тоді на коротку мить можна було побачити зірку, що падає і залишає за собою яскравий вогняний шлейф.
Боги з сумом дивилися на зоряні чвари. Не витримало серце у Богині Любові, адже саме вона вклала у створення цього вбрання найбільше тепла свого серця. Одного разу в гніві розколола кожну зірку на дві частини, котрі втратили свій яскравий блиск. Змішавши їх, сказала: «Відтепер і довіку будете шукати свою половинку серед безлічі інших. Не всім дано при першій зустрічі зрозуміти чи вона це. Тільки відкрите серце і щире бажання зробити для іншого те, що й для себе, допоможе впізнати один одного, а терпіння, ніжність і взаєморозуміння допоможуть злитися воєдино і знову стати однією яскравою зорею.»
Відтоді на небі видно різні зірки — і великі, і малі — і яскраві, і тьмяні. Одні знайшли свою половинку, а інші так і залишилися всього лише половинкою. Іноді половинки притягувалися одна до одної якоюсь дивною силою, не розуміючи, що відбувається…